Оххх
це мабуть зовсім на мене не схоже буде, такого рефлексуючого всебачив-всечув сноба, але бля, вже другий пост я починаю словами Я ВАС ЛЮБЛЮ. Такі да. Такі щастлів.
Треба просто іноді у вирі подій зупинитися, завмерти на хвильку-другу, постояти, подумати, пороздивлятися. Врешті-решт головою покрутити і обов'язково зрозуміти що someone special зовсім поруч, дивиться на тебе, посміхається і іноді верзе дурниці)
Люблю свого someone speciala, дуже-дуже сильно) Останній день 2008 року був просто казковим, thanks for that)
З НОВИМ РОКОМ УСІХ, здійснення всіх бажань, здоров'я, БОБРА і добра, радості і обов'язково можливості посеред усієї цієї метушні розгледіти своє, добре, маленьке і пухкеньке щастячко)
Зпкінчую пост вже традиційним "Я ЛЮБЛЮ ВАС")

P.S.: та що ж зі мною трапилось, що я такий добрий став?))))))))))))))))))) сам не знаю...)

Я так всіх вас люблю
і навіть вас, і вас, з чашкою чаю, кави чи що ви там п'єте, мені не видно звідси
люблю цю осінь, друзів люблю
балачки у темному дворі до ночі,
секонди, секонди, секонди
викладачів незрозумілих
чи то яскравих особистостей, чи просто справжніх фріків
подругу Марину, яка нарешті, наче б то, взялась за голову, тільки б не наврочити
переклади, переклади, переклади

секонди, секонди, секонди

переклади, переклади,

секонди)

мила, тиха, підстаркувата осінь
усе потихеньку помирало, віддаючи в атмосферу купи бруду і радіоактивності. атмосфера, ж, натомість, радувала перехожих постійними опадами, то у вигляді дощу, то у вигляді якоїсь мрички.
літаки злітали й сідали, життя йшло за своїм графіком, хмари змінювалися холодним високим сонцем, а обіцянка мера ввімкнути опалення залишилася всього лише обіцянкою.
люди бігли на роботу, потім додому, потім знов на роботу, усе було вивірено до секунд. їм телефонували друзі, вони кидали одне хобі і одразу ж знаходили інше... вони читали книжки і обговорювали їх з друзями... знаходили й кидали нових коханців.
от тільки у його житті нічого не траплялося. нічого, зовсім нічого. ті ж самі вулиці, що й у тих, інших людей, ті ж самі парки, ті ж самі люди.... от тільки відчуття від усього цього було якесь не те, не радісне. проходячи з ними однією вулицею, він бачив не клуби та крамниці, у які за їхнім твердженням "обов'язково треба зайти", а знедолених людей, кинутих на призволяще долею. від постійних думок про таку несправедливість у нього починався головний біль, і він був змушений приймати якісь перші-ліпші анальгетики. усе це повторювалося вже вкотре, і він знав що робити.
він просто сидів і чекав. бодай чогось. дзвінка, СМС, листа. це ж не може тривати вічно, правда?

ой, ну вот как мне нравится такая милая, теплая осень)
ну вот как приятно прилететь из солнечного Крыма в не менее солнечный Киев) как приятно видеть столько ярких людей, столько реклам, слышать шум машин и дышать первоклассным смогом!
люблю Киев, люблю очень и люблю странный грипп, прошедший за один день)
я за этот отпуск приобрел двух родных людей, которых мне очень давно не хватало, но которые наконец появились у меня) самео интересное, что эти люди мне совершенно чужие, просто познакомились на отдыхе. и больше, надеюсь, на расстанемся)
а еще видел собаку Марину, которую назвал в честь моей подруги с таким же именем)
а еще две таблички, расставленные ВЕЗДЕ в Крыму:
"Увага! Ведеться відео спостереження за швидкісТним режимом"
"Водій! ПеревірЬ гальма!".
ужаснах
спать-спать-спать а завтра
пары-парить-париться

П.С.: шото как-то гопоты добавилось? или сезон просто? сегодня рискнул пройтись недалеко от ж/д вокзала, так мама родная: их валом! как из рога изобилия прут с электричек в метро. задумался, что бы я сделал будь я на месте Черновецкого) все версии слишком негуманные, поэтому промолчу)

Бля, чого осінь така стрімка? ще тиждень тому було літо літесеньке, а тут на тобі, хавайте...
це перше риторичне питання.
а друге осьо: чого усі чудові пропозиції по роботі надходять не влітку, коли тільки те й робиш, що нічого не робиш, а тоді, коли спокійно пукнути немає часу?
люблю цю неймовірну оригінальність життя: то нічого - то одразу все.
пішло спати, бо рано вставати заутра (заочка, сер).

ще одне: в цілому світі немає святіших француженок за Погоду І.В. (КПІ) та Чернієнко Г.В. (ІФ).
Богині, моя вам шана, я вас люблю.

о богі! як же мені подобається задній двір Інституту філології! такий осередок спокою посеред бурхливого центру столиці... так от: подобався він мені ось уже тиждень, а сьогодні ми з 2 (двома) подружками пішли на розвідку, бо раніше відпросилися з французької, бо там не було чим дихати, тобто мали багато часу і мало інших справ. отже, йшли ми, йшли, по дорозі купили "сочнік" за 1,17 (заздріть КПІшники, бо у вас не буфет, а магазин "все по 5", тобто навіть якась заваляща булочка у вас коштує як машина у Замбії) і пішли далі. а далі - хоздвір, а за ним - задня стінка Будинку учителя... садочок маленький, нікого, окрім двох кицьок немає. спокій, тиша, старе таке усе, коротче рай земний. заздріть. от так от.

Вот я сейчас сижу, а на полях сей страницы мелькает баннер с фоткой Гарика Сукачева. И я вот думаю себе: может ли что-то быть противнее ЭТОЙ рожи?
А вообще - я устал. чень. Новый уинвер выматывает настолько, что ночью не можется спать. Лежишь себе, тяжкие думы думаешь, а время плывет, плывет... Приходит утро, за ним день, потом опять ночь. Все очень банально и не интересно, могли бы выдумать что-нибудь оригинальней. Скажем, чтобы одни сутки длилис 6 часов, а слудеющие 14,5... А вообще, наверное, стоит поехать туда, где долго-долго длиться полярная ночь, а потом день. Вот уж где не соскучишься!
А вообще я все чаще понимаю, что я чем-то (кем-то?) неудовлетворен. Вот растет оно внутри и все тут! Иногда изрыгает ругательства на окружающих, такми образом отрываясь, но все чаще мирно дремлет, высасывая энергию и увеличиваясь с каждым часом. Мне иногда становится страшно, а вдруг ОНО лопнет внутри??? Вдруг вырастет до огромных размеров и все? Но я знаю, что рядом всегда окажется очередной "козел отпущения", который спокойно (или не совсем так) выслушает, с удовольствием поскандалит со мной, приняв на себя удар моего неудовлетворенного монстра. И все пойдет по кругу, по нарастающей...
Поэтому, би кефул, гайз. Ну, со мной, в смысле)

Такі дивні враження від нового універу!!! Тепер я чудово розумію звідки у Кнурової така манера вести пари - майжеп усі у Шеві схожі на неї, якщо не мовою - то бодай пристрастю до мови. Ура, більше у житті не буде Зехєрової, якій щоразу хочеться вимкнути звук і нудних пар Наталії Глінки, яку я зненавидів після другого іспиту. Ура, тепер будуть Жлуктенко і Карабан, Пако Рабан, Донателла Версаче і інші зірки :-) Група у мене пречудова. Дівчатка усі скромні, не вийобуються, сидять тихо, щоразу питаючи "Що бажаєте, о повелителю?" (просто я - єдиний хлопець у групі).
Є лише одне БЛЯ: задають багацько. Учора прийшов додому о 19.15, поїв, і о 23 зробив ПОЛОВИНУ перекладів на сьогодні. Інше зробив сьогодні зранку... Якщо так триватиме далі - я довго не витримаю і у моєму житті знову з'явиться Захєрова. Кругооберт Захєровой в пріродє))).

Ну ось, остання п'ятниця літа. Завтра буде остання субота, потім неділя - потім незворотнє вмирання усього навколо. Жовті листочки, дощі, тумани, сірість, бруд, лайно. Не надто оптимістично, right? Тож житиму спогадами про це літо. Як багато всього вно принесло... Мабуть найкраще пиво у світі, мабуть найкраще літо у житті. Щасливе, кольорове, сповнене сподівань і звершень (не дуже важливих для світу, але дуже значимих для мене). Я дуже хочу подякувати одній людині за це літо. Вона здогадається, що це про неї. Тож: "Дякую, я кохаю тебе". Дуже, до речі. Усім такого кохання бажаю.
Страшно чомусь йти до нового універу. Здавалося б, що може налякати студента, у якого за плечима 4 роки навчання, 14 сесій (разом з заочкою)... А все одно якось дуже пужліво, все таке нове що аж страшно. Мені нема чого більше писати, тому прощатимусь.
Я люблю літо 2008 року.
Намагатимусь полюбити осінь.

Вот, боюсь просто забыть как это было на третьем курсе. Я так люблю это время, когда я все время плевался на институт, на профессию, видел себя только на факультет журналистики и все такое... Тогда солнце светило сильнее, сигареты на перекуре казались вкуснее, а люди были намного приветливее. Итак, милому и такому любимому третьему курсу посвящается:


ЛЮДІНИ ПЄРЛИ:

• дЕфіс
• аркУш
• співпадА
• Ну як же Вано оце назіваєтса…. Ну вот ето вот… Ну,шоб літаки літали…. А да, спасібо, ДІСПЕТЧЄР (це що тост такий? Щоб літаки літали і не падали?)
• чОму? тОму!
• Умозаключення
• Все це повинно бить у вашому мозОку
• Кіт-дитина, зменшено і то і то (Так а що ж там зменшено?!)
• Студент-живий, стол-неживий (Що насправді?!!! Вау!!!)
• Звернемо на увагу те, що (Порядок слів взято мабуть з китайської)
• Печераховуємо=перераховуємо
• Міні здаєтса/кажетса (а це вже діЯгноз…)
• ЛанЧужок слів (величезні у вас проблеми з вимовою, любонька)
• БОспосередньо
• симФоліка
• У любій мові (То у будь-якій, чи у лЮбій?)
• СпІціфічна
• Виражаєтса
• Вода набува…
• Ми зара стикнемса … (Ой не треба. Вже, слава Богу, стикнулися…)
• Все це входе… (Входе-виходе?!)
• Вона не може охватити… (А воно їй треба оце «охватувать»?)
• Шкодливо
• НаукААбразно
• Яха=яка

Собеседование: маленькая смерть или возможность проявить себя?

В студенческой среде существуют разные мнения по поводу собеседования. Одни относятся к ним положительно, считая их незаменимым положительным опытом, другие же наоборот, боятся как черт ладана. Что делать, если на носу собеседование? Как себя вести? На эти нелегкие вопросы мы постараемся дать ответы в нашей статье.
«Ура! Мне позвонили!» - обычно именно так реагирует молодой специалист на звонок от работодателя. Все идеально, вакансия ну очень заманчивая – и график работы устраивает и зарплата вроде бы неплохая… Приходим заранее, причесанные-прилизанные, с фирменной улыбочкой на устах и распечатанными резюме на трех языках (компания в добавок ко всему еще и международная!). Все стандартно. Пройдя процесс собеседования несколько раз, начинаешь чувствовать, что тебя ожидает. Нервы, свойственные начинающим job seekerам, успокаиваются где-то на третьем-пятом собеседовании. Потом наступает период, когда интервью становится просто хорошо отрепетированной пьесой с двумя главными актерами. Но, к сожалению, учебные планы большинства ВУЗов совсем не содержат практических советов по устройству на работу. Поэтому, обо всем по порядку.
Итак, заходим в офис компании. Каким бы неприглядным и полусонным не был охранник на входе (девушка на ресепшн, простая секретарша – нужное подчеркнуть) мы ВСЕГДА должны мило поздороваться с ними и назвать человека, на встречу с которым пришли. Дальше – больше. Наступает самая ответственная часть нашего квеста, а именно – само собеседование. Приходить на него нужно точно в срок, не опаздывая, и не приходя за полчаса до установленного времени. Ведь все мы знаем, что точность – вежливость королей. Второе, чему стоит уделить особое внимание – внешность. Постарайтесь ничем не выказать того, что в маршрутке вам наступили на ногу, а на перекрестке вас со всей силы облила машина, проезжающая мимо, плюс ко всему на родной Троещине опять на полгода отключили воду. Спокойствие, уверенность в себе и доброжелательность - «три кита» собеседования. Поверьте, на собеседовании работодателя меньше всего интересуют ваши личные проблемы. Оценив ваш внешний вид, работодатель скорее всего попросит вас рассказать о себе. Не тушуйтесь, расскажите вкратце где родились, учились и что умеете делать. Один совет – рассказывайте о навыках, которые могут пригодиться на позиции, на которую претендуете. Не стоит рассказывать о том, что вы любите петь в душе или же совсем недавно освоили чревовещание. Эта информация, бесспорно, интересна, но не в нашем случае. Будьте готовы также к тому, что если вы претендуете на позицию переводчика, журналиста-международника или любую другую работу, где требуется хорошее владение иностранным языком, интервьюер может попросить вас рассказать о себе In English (en Français. etc). Не переживайте, даже если вы будете нервничать и немного запинаться, хорошая языковая подготовка (а она, уверен, у вас именно такая!) даст о себе знать, и эта часть интервью пройдет более чем успешно.
Основное, на что смотрит среднестатистический работодатель при приеме на работу – это наличие соответствующего образования и ОПЫТА работы. Именно поэтому, рекрутёры частенько отдают предпочтение кандидатам хотя бы с минимальным опытом работы. Поэтому, уже курса с третьего стоит подыскать себе место, где хотя бы на условиях фриланса молодой специалист имел бы возможность получить опыт работы. Если же таковой уже имеется – прекрасно! Смело рассказывайте о своих обязанностях и полномочиях на занимаемой должности, пусть их было и мало, всячески подчеркивая то, как быстро вы способны обучаться новому, ведь сейчас это – основной козырь, способный помочь вам получить желаемую работу. И самое главное: ни в коем случае не волнуйтесь, ведь это помешает вам продать себя работодателю подороже! Спокойствие и только спокойствие, ведь именно на собеседование текст известной песни «Relax, take it easy» становится как никогда актуальным.

Сьогодні прокинувся від жахливого гуркоту чогось надворі. Підійшов до вікна, і, о Боже - винищувачі військові! Метрів за триста над моїм будинком, гарними колонами по чотири штуки літають. Чесно, злякався не на жарт, одразу подумав про Росію і Вольку Путіна і коротенькі ніжки Діми Мєдвєдєва (ось вона, сила інформаційної війни!), але потім стало зрозуміло - Укаїна готується до параду. Ну-ну, від чого я прокинуся завтра?

Давно сюди не писав, не було нагоди просто. А от і з'явилася, завдяки розпорядженню Президента, Прем'єрки чи ще хто-зна кого. Фінальна репетиція параду до Дня Незалежності вразила! От дійсно нема куди кошти подіти, по перше, а по-друге - нами дійсно керують ідіоти. Нехай вибачить мені СБУ такі неулесливі епітети, але, друзі, так жити не можна!
Річ у тім, що мене просто обурює, що з легкої руки нашого Презика (інакше не можу, пробачте) День Перемоги, найважливішої у новітній історії Перемоги, за яку своїм життям поплатилися мільйони наших співвітчизників, став чимось на кшталт Дня художника або філолога. Ані тобі вітань для ветеранів (їх щороку меншає!), ані параду... Безслав'я, низька пенсія, свавілля влади - хіба заради цього помирали вони?
Більше того: цьогоріч над Презиком просто познущалася власна прес-служба, прописавши на його суфлері слова про УПА. Ідіотизм. Хоча б дочекався доки ветерани повмирають, і тоді вже переписував історію "під Катю" (здогадаєтесь, сподіваюся, про кого йдеться).
З огляду на вищесказане, офіційно заявляю: День Незалежності - бойкотуватиму. Досить з мене ідіотизму цієї влади, ідіотської практики знесення пам'ятників та знецінення не лише зощаджень у банках, але й історичних подій.
До того ж, панове, кого ви намагаєтеся залякати? Хіба лише жителів центра Києва, які сьогодні з острахом під гуркіт багатотонних танків поверталися до своїх осель.
ДЕБІЛИ.
П.С.: йаду випєйтє, а?

Вітаю Мадонну із п'ятдесятиріччям! Завтра вона святкуватиме свій ДН.
А у мене є свій маленький привід для радощів - наче вимальовуються зрушення у сфері моєї кар'єри. Поки що нічого достеменно не відомо, але моя перекладацька чуйка відчуває гроші. І славу. І ще купу усіляких "витєкающіх" включно з недоспаними ночами, пропущеним універом і виснаженим зовнішнім виглядом. Але як інакше? Треба вміти крутитися, адже пасивним сидінням нічого не досягнеш.
П.С.: біжучий рядок на ICTV сьогодні впродовж денного випуску "Фактів" мав занадто мілітаристський відтінок: народові вирішили розповісти, що повітряний простір щоночі охороняють більше 2 тисяч військових, а Росія "не наважиться піти проти законодавства України". Це тільки мені війною пахне?

Сьогодні мене здивували:
1. Повідомлення на фейсбуці від мого хммммм.... колишнього, який освідчувався у шаленому коханні з відстані у тисячі кілометрів. Прикол у тому, що цей екс мені з 5 січня навіть не телефонував, вже не кажучи про романтичні листи, подарунки і приїзди до неньки-України з метою наповнення державного бюджета гарними новенькими британськими грошами.
2. Сонячне затемнення, яке я відчув головним болем. Дякую дуже, добре що наступне вже у 22 сторіччі, голова менше болітиме.
3. Магазин Плато цікавим взуттям і цікавими цінами. Особливо сподобався жіночий асортимент - дивакуватішого взуття я давно не бачив. Усім філоложкам-фанаткам одягатися винятково там.
4. НЕ ЗДИВУВАВ: телеканал Інтер винятковою "культурою" мовлення. Її просто немає. Молодці, скоро згадають єдину прамову усіх людських істот - новини будуть презентувати за допомогою вигуків і жестів. Чекайте у новому телесезоні на телеканалі Інтер ;-)
Все, люблю, цілую, пішло я кудись.

Сегодня на меня снизошло озарение. Я типичнейший кобель. И это не радует. Сидеть под кабинетом декана и СОРОК МИНУТ подряд думать об этом... Сидеть потом в метро и думать об этом...
ПЕЧАТАТЬ ВОТ ЭТО И ДУМАТЬ ОПЯТЬ НЕ О ТОМ, А ОБ ЭТОМ...
ужас!

Прекрасный, обалденный, любимый и распиздяйский КПИ...
Холодный, мокрый и утренний седьмой корпус зимой - воистину прекрасное воспоминание. Курение где попало - о, да! Объявления о запрете курения и куча бычков под ними - это по-нашему.
Скучать? Да, несомненно. По Зое Корневой, раскусить и полюить которую удалось лишь в последний год обучения. По Усику... Невероятному, доброму и такому невероятно интеллигентному Усику... По Алене Шаблий в перерывах между парами и по моментам, когда я не понимал ЧТО ОНА ВООБЩЕ ГОВОРИТ. По Высочинскому. По Захеровой. Которая за все годы обучения не только не заслужила права называться Людмилой Николаевной, но и фамилию которой я всю жизнь буду произносить только так. Только Захерова. Глинка? Неее. Не хочу, унесите.
Вот так вот. Пришло время прощаться с целым кусочком незабвенного взросления. Факультет мне очень много дал, правда. Я буду любить вас всю жизнь.
НО БЛЯ, САЕНКО, ВЫЙДИ НАКОНЕЦ НА РАБОТУ!!!
МНЕ ОТЧИСЛИТЬСЯ НАДО!

Так не хотілося знову писати щось на кшталт "блякакмнєхєрово", "міргавновсєздохнут", але доведеться. Об'єктивних причин декілька: зростаючий tension з приводу неминучого відрядження (на три місяці!!!) однієї дуже-дуже-дуже важливої і коханої людини + вірогідність того, що людина залишиться там ще на один рік (3 міс + 12 міс = 15 міс). ПЄСДАТО.
Друге: моя чудова французька і купа інших справ і негараздів, які, відчуваю, скоро will cause my brain to burst. А гарного (тим паче естетичного чогось) у цьому не буде точно.
А узагалі, нехай живуть інфінітивні конструкції! Якби їх не було - мені жилося б набагато гірше.
П.С.: мене ще лякає, що віднедавна голитися треба частіше - дорослішання is майже over (((((((...

</lj-embed>